У Карпатах, серед густих смерек і вкритих снігом гір, жив великий бурий ведмідь Михайло.
Цієї зими сталося щось незвичайне — Михайло не зміг заснути.
— Як можна витримати цілу зиму без сну? — бурмотів він, витрушуючи лапами сніг із шерсті. — Якщо так триватиме далі, я не зможу зустріти весну сильним і здоровим.
Тож ведмідь вирушив до мольфара Юрія, який жив високо в горах. Він знав, що той допомагає і людям, і звірам, коли ті в скруті.
Подолавши засніжені стежки й круті схили, Михайло дістався хатини мольфара.
Юрій зустрів його доброзичливо:
— Михайле, що привело тебе до мене?
Ведмідь розповів про свою біду.
— Я не можу заснути. Дай мені своє снодійне.
Мольфар задумався, а потім відповів:
— Сон — це не те, що можна взяти чи випросити. Ти втратив його, бо твоє серце занепокоєне. Вирушай до трьох місць у Карпатах.
Там ти знайдеш відповіді на свої тривоги. Коли їх подолаєш, сон сам прийде до тебе.
Михайло вирушив у дорогу. Першим місцем був Дубовий Гай, де стояли віковічні дерева. Михайло зупинився і почув їх шепіт:
— Ми стоїмо тут сотні років і бачили все. Події приходять і уходять, залишається лиш шелест листя. Слухай його, Михайле.
Рухайте пальцями, щоб дерева в лісі колихались.
Ведмідь сів на м’який мох, спробував не думати ні про що, окрім шелесту карпатського лісу, і потроху почав позіхати.
Порухайте мізинцем та безіменним пальцем, щоб ведмідь позіхав
Друге місце, куди послав Михайла мольфар, — Гірська Річка. Михайло підійшов до води і побачив карпатську форель. Вона мовила до нього:
Рухайте пальцями, ніби форель балакає.
— У нас, риб, дуже коротка пам’ять. Ми менше хвилюємось, бо не прокручуємо в голові те, що не змінити. Залиш свої турботи в минулому. Дивись, як тече вода, і твоє серце заспокоїться.
Рухайте пальцями, ніби форель балакає.
Михайло сів на траву, почав дивитися на воду і розглядати вихор за вихором. Це так захопило його, що він майже забув, чого він тут, а повіки стали важче.
Нарешті Михайло вирушив до третього місця — Стежки Пастуха, де його перестрів равлик.
— Мій секрет гарного сну, Михайле, — у затишній, темній кімнаті, де тихо, спокійно, і ніхто не заважає. Тому я ховаюсь у мушлю. А тобі раджу он ту глибоку кам’яну печеру за рогом, де колись ховались повстанці-опришки. Там сухо, тепло, темно і дуже тихо. Ідеальне місце для сну.
Сонний ведмідь, позіхаючи, поліз до печери. І, скрутившись клубком, одразу міцно заснув аж на три місяці, поринувши у спокій і тишу.
Порухайте мізинцем та безіменним пальцем, щоб ведмідь позіхав
Наблизьте руки до джерела світла, щоб тінь покрила всю сцену.
